Падіння євро?

Великі імперії складно знищити атаками ззовні. Руйнування йде зсередини, від внутрішніх розбіжностей. Єврозону , судячи з усього теж не минула ця доля. Ключові макроекономічні індикатори не віщують валютному союзу ніяких серйозних проблем. Навпаки, поточний рахунок Єврозони цілком збалансований, а це означає, що у неї є ресурси, необхідні для вирішення своїх проблем, пов’язаних з державними фінансами. У цьому відношенні Єврозона вигідно відрізняється від інших великих валютних держав, таких як США, або Великобританії, які страждають від дефіцитів і, отже, залежать від припливу капіталів. З фіскальною політикою в Єврозоні теж все добре. У неї невеликий фіскальний дефіцит, набагато нижчий, ніж у США (4% в Єврозоні проти майже 10% в США). Девальвація валюти – ще одна ознака слабкості, передвіщає швидке падіння й розвал імперії. Але, знову-таки, до Єврозони це не стосується: інфляція тут залишається досить низькою, нижчою ніж у США і Великобританії. Більше того, ніщо не віщує її зростання, оскільки вимоги про підвищення заробітної плати невеликі, а Європейський центральний банк позбавлений необхідності фінансувати дефіцити, оскільки вони незначні і, згідно з прогнозами, зникнуть протягом найближчих кількох років. Рефінансування держ. боргів не веде до зростання інфляції, оскільки не створює нової купівельної спроможності. ЄЦБ – це лише центральна ланка між економними та обачними німцями та італійським урядом.

Багато чого вже писали про те, що економіка Єврозони котиться до рецесії, однак, насправді, все не так уже й погано. За останні десять років по зростанню ВВП на душу населення Єврозона не відставала від США. Враховуючи сильні фундаментальні сторони, поки рано скидати євро з рахунків. Але все ж, криза розвивається від поганого до гіршого, оскільки європейські політики мають безмежні таланти псувати навіть найсприятливішу ситуацію. Основна проблема Єврозони полягає у внутрішньому розподілі заощаджень і фінансових інвестицій: незважаючи на те, що у Єврозони є заощадження для фінансування всіх своїх дефіцитів, деякі країни перебувають на межі дефолту, тому що ці самі заощадження не покидають рідні території, на північ від Альпійських хребтів. Жителі північних країн не бажають фінансувати своїх південних сусідів: Італію, Іспанію і Грецію. Саме тому премія за ризик за італійськими облігаціями, а також облігаціями інших країн на півдні Європи тримається на рівні 450-500 базисних пунктів, тоді як німецький уряд може випускати короткострокові облігації практично під нульовий відсоток. Відмова північних країн інвестувати в економіку периферії – ось корінь проблеми.

Чи закінчиться коли-небудь “страйк інвесторів”?

Німці вважають, що фінансові ринки погодяться інвестувати в італійську економіку під прийнятний відсоток якщо і коли політика країни буде вселяти їм довіру. Якщо ж вартість кредитування в Італії залишається високою, їй потрібно докладати більше зусиль, щоб довести свою кредитоспроможність і надійність. Італійці іншої думки. “Ми робимо все можливе і навіть більше, щоб позбутися від дефіцитів, але нам потрібно рефінансувати борги”, – говорять вони. Німецький уряд міг б з легкістю вирішити проблему, якщо б гарантував італійські, іспанські та інші борги. Але з цілком зрозумілих причин він не хоче йти на такий ризик, хоча, відмовляючись дати такі гарантії щодо державних боргів південних країн, він теж серйозно ризикує. ЄЦБ також міг би вирішити проблему, виступивши в ролі покупця останньої інстанції для всіх країн, відкинутих фінансовими ринками. Але він теж не хоче ризикувати. А адже саме такий підхід за принципом “моя хата скраю”, де кожен сам за себе, роздратував ринки і поставив під загрозу існування євро.

Політикам завжди було складно боротися з надмірними боргами. В давнину конфлікти між боржниками і кредиторами перетворювалися на справжні побоїща, оскільки альтернативним способом позбутися боргу було рабство. У сучасній Європі протистояння між кредиторами і боржниками приймає цивілізованішу форму, його можна побачити лише в резолюціях Європейської Ради і почути в кулуарних дискусіях ЄЦБ. Але конфлікт залишається невирішеним. Якщо євро, в результаті, перестане існувати, то причиною його падіння стане не відсутність іншого виходу, а небажання політиків приймати необхідні заходи. Для порятунку євро від боржників потрібно виправлення помилок, від кредиторів – здатність пробачити борг, якщо знадобиться, проміжне фінансування для того, щоб заспокоїти фінансові ринки і переконати їх у тому, що у боржників буде час, необхідний для того, щоб робота над помилками почала приносити результати. Ресурси є. Залишилось знайти політичну волю для їх мобілізації.

Даніель Грос, директор Європейського центру політичних досліджень.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*