Євро повинен пройти випробування Іспанією

Одна з ознак божевілля – це раз за разом робити одне і те ж в надії отримати інший результат. Маніакальна ідея фікс Німеччини одягнути на Європу фіскальну гамівну сорочку не спрацювала ще в Пакті про стабільність і зростання. Невже до узгодженого минулого тижня «Договором про стабільність, координації і управління» все буде інакше? Сумнівно. Договір засновано на переконанні, що криза виникла в результаті відсутності фіскальної дисципліни, тому потрібно її підсилити, щоб вийти з кризи і не допустити її виникнення в майбутньому. Але це далеко не вся правда. Кидатися з головою за реалізацію таких помилкових ідей вкрай небезпечно. Зараз може здатися, що всі ці страхи надумані. Довгострокові операції рефінансування, що проводяться Європейським центральним банком, принесли деяке полегшення банкам і фінансовим ринкам, включаючи ринки державного боргу. За два заходи банк видав кредити на загальну суму 1 трлн. євро строком на три роки під 1%. Прибутковість по італійським і іспанським 10-річним держ. облігаціях опустилася нижче 5% від максимумів на 7.3% для Італії та 6.7% для Іспанії. Не менш важливі й зниження свопів на дефолти по кредитах: спред по Intesa Sanpaolo (Італія) впав з 623 базисних пунктів у листопаді 2011 року до 321 на минулого тижня. Але криза аж ніяк не минула. В тій чи іншій мірі, уразливі країни як і раніше знаходяться в скрутному становищі. Врятувала б фіскальна дисципліна Єврозону від цього хвилеподібного кризи? Чи допоможе вона витягнути постраждалі країни з безодні зараз? Відповідь на обидва питання: ні. В основу договору лягло нове правило, згідно з яким структурний фіскальний дефіцит не повинен перевищувати 0.5% від валового внутрішнього продукту. Фактично, від країн вимагають стабільних структурних профіцитів. Більш того, якщо в країні борг перевищує 60% від ВВП, його потрібно скорочувати в середньому на одну двадцяту частину в кожний наступний рік. Так, Італія, наприклад, із співвідношенням боргу до ВВП 120% мала б скорочувати його на 3% від ВВП щороку. Під цією схемою повинні підписатися всі країни Єврозони. Ці правила повинні бути прописані в національному законодавстві на конституційному рівні. Цей договір ставить ряд законодавчих, політичних та економічних питань. З економічної точки зору є сенс в якості мети орієнтуватися на дефіцити, скориговані з урахуванням циклу. Але економічні поліпшення йдуть за рахунок точності розрахунків. Ніхто точно не знає, який він, структурний дефіцит. І це не спроба грати словами. Розглянемо структурну фіскальну позицію за 2007 рік, останній докризовий рік, за оцінками Міжнародного валютного фонду на жовтень 2007 року. В цьому році всі індикатори повинні були подавати сигнали тривоги і вказувати на наближення кризи. Проте в Іспанії був зафіксований великий структурний профіцит, а в Ірландії структурний баланс. Обидві країни були в кращому становищі, ніж Німеччина. У Греції був значний структурний дефіцит. Але у Франції, наприклад, дефіцит був більше, ніж у Португалії. Таким чином, це правило не дозволяє виділити вразливі країни, тому що не бере в розрахунок фінансові манії і бульбашки на ринках активів. МВФ потім змінив свою думку. До жовтня 2011 року він прийшов до висновку, що в 2007 році структурний дефіцит Греції становив 10.4% від ВВП, а не 4%, а в Ірландії він був 8.4%, а не 0.1%. Я не намагаюся критикувати МВФ. Але це лише доводить, що концепція, яку Єврозона хоче зашити в новий договір, не буде працювати там, де потрібна точність. Структурний дефіцит нікому не відомий достеменно. Це таємниця, покрита мороком. А тепер оцінимо політичні та юридичні наслідки. Чи погодяться уряду прийняти здогади ні перед ким не звітують технократів? Як, більш того, судді будуть приймати свої рішення? Грунтуючись на чому? Чи будуть вони оцінювати достоїнства альтернативних економетричних моделей? Враховуючи вірогідні вимірювання в оцінках структурних дефіцитів, як будуть на це реагувати уряду? Робити критерій, який не підлягає точній оцінці, фундаментальним стовпом угоди – це безумство. Зараз назріває сварка між європейськими інститутами і знову обраним іспанським урядом Маріано Раджею. Останній заявив, що його уряд ставить перед собою мету скоротити фіскальний дефціт до 5.8% від ВВП з 8.5% в 2011 році, що набагато вище 4.4% узгоджених Єврокомісією. Звичайно, буде багато шуму, але ніхто не може змусити суверенну уряд робити те, що воно не хоче. Партнери Іспанії можуть відмовити їй у допомозі, але, не виключено, що тим самим покарають лише себе. Фіскальні проблеми Іспанії – це наслідок кризи, а не його причина. Після 1990 року в країні різко зросли обсяги приватного боргу, особливо серед нефінансових корпорацій. Надмірне житлове будівництво також виключає істотні запозичення домогосподарств. Таким чином, різке скорочення державних позик буде компенсовано запозиченнями та витратами приватного сектора. В результаті країна отримає ще більш глибоку рецесію на тлі відсутності успіхів у справі скорочення фіскальних дефіцитів. Гірше того, може виникнути хибна спіраль. Замість того, щоб змушувати країну швидко відновити фіскальну позицію, слід було б дати їй час, щоб провести реформи ринку праці. На це піде кілька років. Але якщо Єврозона погодиться виділити час, необхідний для таких коригувань, країнам з профіцитами теж потрібно знати про відведеної їм ролі. Немає жодних сумнівів у тому, що в сьогоднішній кризі велику роль зіграли паралельне виникнення дефіцитів і профіцитів поточних рахунків, руху фінансів між країнами і дурість міжнародних кредиторів. У звіті, опублікованому минулого місяця, Комісія підкреслила свій намір вивчити ряд країн із зовнішніми дефіцитами. Ці грішники вже названі. Паралельно, потрібно проводити аналіз країн з профіцитом. У звіті навіть зачіпається це питання. Але автори не ризикнули вибрати країни для пильного аналізу. В Єврозоні йде війна з подвійним обліком. Отже, так, ЄЦБ купив Єврозоні час. Але немає ніяких підстав вважати, що знайдено шлях до перебалансировке всієї економіки регіону і, в першу чергу, до реалізації необхідних реформ, коригувань та до повернення економічного зростання. Обраний Єврозоною шлях веде до однобоким коректувань і довгим рокам фіскальної консолідації. Чи спрацює план? Сумніваюся. У кращому випадку нас чекає багато перешкод на шляху. Мартін Вульф

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*